Сторінка практичного психолога

Положення про кабінет психологічної підтримки 2023-2024 навчальний рік https://drive.google.com/file/d/1LdpfmBMQb1DRri0q894OTLZeaw4w3dKY/view?usp=drive_link

Положення про психологічну службу у 2023-2024 навчальний рік https://drive.google.com/file/d/1IKc0PtLujEMK8_brnPnl-zpYTedISUwz/view?usp=drive_link

План роботи кабінету психологічної корекції та допомоги "ОБЕРІГ" на 2023- 2024 навчальний рік https://drive.google.com/file/d/1uqyh7pR92D1foU9LwoyQdoCPb-lewM9v/view?usp=drive_link

План запобігання поширення агресивної субкультури в умовах воєнного стану на ІІ півріччя 2023-2024 року https://drive.google.com/file/d/1YI85avFdhwXM3hO5rmeKbB2QSMizzJiP/view?usp=drive_link

План роботи практичного психолога на 2023-2024 навчальний рік https://drive.google.com/file/d/1Zwg1qLqCtLhgCrXPySLpFmfSfDbsod6T/view?usp=drive_link

План роботи наркопосту на 2023-2024 навчальний рік https://drive.google.com/file/d/1EksRTOFvypPfADURfC_V0wVE86eNWQDH/view?usp=drive_link

"СпівДіємо!"

Кар’єрний консультант, коуч, психолог, ментор Peer-to-Peer Оксана Плахотка від благодійного фонду «СпівДія», провела зі здобувачами освіти Березівського ВПУ Одеської політехніки тренінг на тему: «Сильні сторони особистості та якісна самопрезентація = успішна кар’єра».

«СпівДія. Кар'єра» – це напрямок діяльності фонду з кар'єрного розвитку українців, спрямований на підтримку їхнього професійного зростання та успішного працевлаштування, який надає необхідні навички та ресурси для успішного старту кар’єри, зміни професійної діяльності та адаптації на ринку праці України.

Під час тренінгу в «Лабораторії думок» закладу освіти психологиня допомагала молоді розвинути м’які навички, які потрібні для комфортної подальшої роботи. Захід вчив їх краще сприймати, розуміти і презентувати себе. Ігрові ситуації надали вміння планувати свій професійний шлях задля побудови успішної кар’єри. І навіть повітряна тривога та продовження заняття в укритті не завадили заходу.

Наразі готується підписання Меморандуму зі співпраці між благодійним фондом та нашим закладом освіти.

Навчаємось задля власного успішного майбутнього та щасливого майбуття нашої держави!

ТРЕНІНГ "ЗНАЙОМСТВО"

«Будьмо знайомі!» – такою фразою було розпочато тренінг у кабінеті психологічної корекції та допомоги «Оберіг» Березівського ВПУ Одеської політехніки. Захід для здобувачів освіти пільгової категорії, який відбувся в перший тиждень формування нового колективу, містив вправи на знайомство, створення сприятливих умов для роботи та атмосфери довіри.

Різноманітні методи (робота в малих групах, в колі, командна гра та рефлексія) дозволили підліткам оцінити, а дорослим дізнатися про проблеми перших днів їхнього навчання. На тренінзі самопрезентації за допомогою вправи «Знайомство» були представлені веселі і цікаві розповіді про «власні родзинки».

Знайомство в ігровій формі допомагало згуртувати новий колектив, подружити, зблизити між собою. У цьому допомогли вправи «Рюкзачок», «Баночка моїх емоцій», «Кошик осіннього настрою».

Закономірно, що на початку тренінгу учасникам було складно позбутися емоційного напруження. Наприкінці заходу, за чаєм та смаколиками, спілкування та посмішки теплішали, ставали більш невимушеним.

Тож ми вітаємо учасників із тим, що вони добре подолали цей бар’єр та знайшли тут нових друзів – як однолітків, так і педагогів.

"СТРАТЕГІЇ ЕМОЦІЙНОЇ РЕГУЛЯЦІЇ"

Як покращити рівень психологічного благополуччя підлітків? Як підтримати та захистити їх від впливу психотравмуючих подій та важких потрясінь воєнного часу, які ранять їхню психіку? Як віднайти свою внутрішню силу?

Під час реалізації проєкту Березівського ВПУ Одеської політехніки з ментального здоров’я на тему: «Стратегії емоційної регуляції» його учасники з числа дітей пільгових категорій, внутрішньо переміщених осіб, зосередилися на дослідженні цих проблем.

Як кажуть, «Хто себе знає, той перемагає!». Анкетування здобувачів освіти допомагало в отриманні знань про себе та свої емоції, допомагало краще зрозуміти потреби, окреслити коло накопичених проблем.

Для подолання страхів, тривожності та надання підтримки, як під час навчання, так і в позаурочному житті, допомагали вправи від фахівців навчального закладу – заступника директора Алли Ліщинської, психолога Юлії Безвезюк, соціального педагога Тетяни Гасюк. Підліткам було надано поради з розвитку здібностей регуляції емоційного стану, освоєння способів саморегуляції. Для подолання стресових ситуацій використовувалися ігрові ситуації та метод арт-терапії.

Юнаки та дівчата виконували вправи з підвищення потенціалу життєстійкості із залученням ресурсів фахової допомоги. Учасники опановували «Аптечку швидкої психологічної допомоги» за допомогою матеріалів Всеукраїнської програми ментального здоров'я «ТИ ЯК?». Використовували матеріали проєкту психологічної підтримки «Поруч», опановували поняття «ментальне здоров’я».

У практикумі для дітей і підлітків «Твоя сила» від психологині Світлани Ройз можна було знайти цікаві вправи та слушні підказки, які навчають їх самостійно відновлювати та повертати собі добре, мудре, променисте внутрішнє світло і тепло.

Навчити молодь технікам саморегуляції допомагав «Онлайн-тренажер для усунення психологічних проблем» від HappyMind.

Після етапу рефлексії та заповнення анкети зворотнього зв’язку «Намалюй те, що ти відчуваєш» та аплодисментів одне одному, учасників було запрошено на індивідуальні консультації до Кабінету психологічної корекції та допомоги «Оберіг» Березівського ВПУ Одеської політехніки.

Наприкінці заходу до навчального закладу з гарною речовою допомогою для дітей пільгових категорій завітали представники Громадської Організації Жіночий Центр «Підтримка, Захист та Турбота» від Stichting Vluchteling. Галина Вертій піклувалася про адресність допомоги.

Звісно, були різноманітні емоції, слова подяки, сльози, посмішки, обіймашки… Від Юрія Салади, Володимира Піроженка та Валентини Тимофійчук лунали пісні сучасного часу як подарунок вдячності тим, хто наразі ділиться добротою своїх душ і сердець.

Захід відбувся у навчальному кафе-лабораторії «Yellow bar», у якому затишок, тепло, чай та смаколики забезпечили адміністрація освітнього закладу, працівники Олена Щербак, Юлія Петруня, Анастасія Ющенко, Наталя Устименко.

А проєкт «Стратегії емоційної регуляції» діє далі на підтримку важливого національного завдання – захищати психічне здоров’я молоді від психотравмуючого впливу війни, зцілювати душевні рани, допомагати зростати і відновлюватися.

"МІСЦЕ СИЛИ"

Як зміцнити психологічну стабільність і стійкість молоді, повернути їм психологічну рівновагу, напрацювати імунітет від паніки, страхів і фейків у цей складний час?

МІСЦЕ СИЛИ. Створення такої необхідної локації на території Березівського вищого професійного училища Національного університету «Одеська політехніка» є надважливим.

Побачити, розвинути та навчитися ефективно використовувати власні ресурси може допомогти діяльність кабінету психологічної корекції та допомоги «ОБЕРІГ».

Практичне студентоведення та їхнє психолгічноврівноваження, довірошепотіння та увагоотримання, обіймашкообмін та душевнозігрівання, проблемобачення та проблеморозвʼязання, натхненняотримання та магічноперетворення. Такі нестандартні психологічні прийоми мають наповнити простір спілкування та довіри між дорослими та підлітками.

Тут студентам пропонується арттерапія: втомився – малюй квіти, злишся – малюй лінії, болить – ліпѝ, нудно – заповнюй аркуш паперу різними кольорами, сумно – малюй веселку, страшно – роби макраме або аплікації з тканин, відчуваєш тривогу – зроби ляльку-мотанку, обурений – рви папір на маленькі шматочки, відчуваєш неспокій – складай орігамі, хочеш розслабитися – малюй лабіринти...

Практика ресурсності – це вправи для відновлення емоційного стану та швидкого самозаспокоєння, вміння управляти емоціями та чути одне одного: «Осередок позитивних думок», «Шепотуньки», «Зігрій метелика», «Гусь-обіймусь» тощо. Гарною порадницею для нас у цьому процесі є відома українська психологиня С. Ройз. На допомогу нам приходить і «Психолог з електронним портфелем» Л. Гобова.

Місце сили – це Всеукраїнська програма ментального здоров’я «Ти як?» та практикум «Твоя сила».

Місце сили – це ресурсний простір турботи, проєкт С. Ройз для освітян «Стійкість для Стійких».

ПОРАДИ ПЕДАГОГАМ

Культура, для людини яка присвятила своє життя педагогіці, в першу чергу, означає турботу…

Високий рівень культури має той педагог, який дотримується деонтологічних (деонтологія – розділ етики про професійний обов’язок учителя) вимог і певних неписаних правил…

1. Поважайте себе та свою справу.

2. Любіть свою роботу та удосконалюйте себе.

3. Не робіть того, що засуджуєте в інших.

4. Знайте, що Ваша поведінка впливає на стан душі, здоров’я та настрій не тільки Вас, а й оточуючих людей.

5. Знайте, що в розмові, крім лексичного запасу та граматичної структури, важливими є тон та інтонація.

6. Старайтеся нікого ніколи не ображати, навіть випадково.

7. Ставтеся до інших доброзичливо, тактовно, делікатно. Будьте уважним та привітним.

8. Не смітіть навколо себе (не недопалками, ні поганими звичками, ні поганими ідеями).

9. Колектив (як педагогічний, так і учнівський) – не місце для відкритих симпатій чи антипатій.

10. Умійте бережно ставитися до навколишнього світу.

Педагогічна культура проявляється у спілкуванні та процесі спільної роботи педагога та учня. Проте існують деякі педагогічні бар’єри, що заважають спілкуванню, негативно позначаються на самопочутті педагога й учнів.

ПОРАДИ ВЧИТЕЛЮ ЩОДО ПІДТРИМКИ ДИСЦИПЛІНИ В КЛАСІ

«Наша праця, — писав В.Сухомлинський, — проходить у світі дитинства – от про що не можна забувати ні на хвилину. Потрібно знати цей світ, але і цього замало, потрібно вжитися у світ дитинства. У кожному вчителеві має сяяти і ніколи не згасати маленька іскорка дитинства, вона допомагає знаходити оптимальне рішення в безлічі педагогічних завдань, що він їх вирішує».

Дисципліна – це умови, засоби і результат виховання, вона потребує зустрічних зусиль.

Головною умовою дисциплінованої поведінки учнів є доброзичливі відносини між учителем і дітьми.

Дисципліну в класі багато в чому обумовлюють раніше нагромаджений досвід поведінки учнів, організованість класу, ставлення до навчання, предмета, вчителя, дотримання єдиних вимог до учня всіма вчителями, які працюють у класі, загального порядку, умов і традицій даної школи.

Хорошої поведінки діти не лише вчаться, а й запозичають її. Добре, якщо діти з перших днів перебування в школі засвоюють еталони поведінки: як входити і виходити з класу, як стояти біля дошки, звертатися до вчителя, вітатися тощо.

Часто за однакових умов в одному класі і в різних учителів дисципліна різна. Це свідчить про те, що багато залежить від рівня професіоналізму, майстерності, комплексу особистих якостей учителя.

При порушені дисципліни в конфліктних ситуаціях не слід поспішати звертатися на допомогу до адміністрації, батьків. Краще з’ясувати причину й встановити контакт із учнем самостійно.

Варто враховувати такі правила:

— Поводьтеся так, щоб учні відчували, що ви керуєте навчальним процесом, при цьому всіляко стимулюйте їхню активність;

— Не відволікайтеся на незначні порушення, моралізування. Урок має свої чіткі завдання, це не арена для з’ясування стосунків;

— Дотримуйтеся доброзичливого, мажорного тону, будьте уважні до кожного учня. Надавайте необхідну підтримку, відзначайте успіхи, створюйте життєрадісний, оптимістичний настрій у класі;

— Стежте за правильністю постави, проводьте фізкультхвилинки; не припускайте перевтоми учнів;

— Надавайте учням можливість частіше працювати у групах – це може бути стимулом до зайнятості кожного, хорошого настрою та поведінки.

— Створюйте умови, щоб важкі, слабкі діти мали змогу відчути себе лідерами;

— Не принижуйте учнів, не припускайте образ, сарказму. Гнів, дратівливість, імпульсивність не сприяють зміцненню дисципліни й авторитету вчителя;

— Будьте привітними, але враховуйте, що фамільярність може породити неповагу;

— Не виявляйте антипатії до важких учнів, сподіваючись від них поганої поведінки. Діти відчувають скептичне ставлення до них і часто поводяться згідно з вашими очікуваннями;

— Не припускайте появи «любимчиків», бо це створює зайві проблеми, ускладнює стосунки в колективі;

— Умійте керувати емоціями, знайте ціну кожному слову, тонові. Пам’ятаючи народну мудрість: «У ножа одне лезо, а в слова їх сотні», — не можна вимагати від дитини те, що під силу дорослому, будьте терплячими;

— Не соромтеся виявляти почуття гумору. Можна посміятися і над собою, не вважайте себе досконалістю. Але не можна висміювати учнів. Дітям імпонує веселий, спритний, оптимістичний учитель;

— Не забудьте привітати дитину з днем народження, надіслати похвальний лист батькам;

— Підтримуйте контакт із учнями поза уроками, на заняттях гуртка, позакласних заходах, спільних походах. Спілкуйтеся з дітьми на природі, вдома, у спільній трудовій діяльності.

Зміцнюйте зв’язки з батьками, намагайтеся отримати від них підтримку, але не сподівайтеся, що вони вирішать проблему з дисципліною у класі. Їх найбільше цікавлять успіхи своєї дитини. Виявляйте коректність у взаєминах із батьками. Постійна негативна інформація, скарги псують відносини, викликають недовіру до вчителя, його можливостей, здібностей навчати й виховувати дітей.

Досвід показує, що більшість конфліктних ситуацій породжується непогодженням учня, а часто й самих батьків, з оцінюванням. Причина в тім, що самооцінка, як правило, вища за оцінку, поставлену вчителем. Потрібен коментар відповіді, письмової роботи, а вчитель, як правило, обмежується лише виставлянням оцінки. Має місце суб’єктивний підхід, коли на оцінювання впливає поведінка, старанність і навіть ставлення до вчителя.

Простежується переоцінювання значущості контролю. Для багатьох учителів і учнів оцінка стала не засобом, а методом навчання. На уроках більше запитують, ніж навчають, перекладаючи важкість засвоєння нового матеріалу на домашню роботу. Це призводить до перевантаження, погіршення здоров’я дітей, неповаги до школи та вчителя. У книжці «100 порад учителеві» В. Сухомлинський пише:

— Ретельно розучуйте матеріал на уроці, не витрачайте багато часу на опитування, не оцінюйте того, чого ще не встигли навчити;

— Більш надійна та оцінка, що враховує відповіді на кількох уроках. Нехай учень знає, що ви за ним спостерігаєте і радієте його успіхам;

— Не ставте погану оцінку, якщо учень не засвоїв матеріал. Пригніченість, зневіра не сприяють активізації мислення. Стимулює навчання тільки успіх, допоможіть учневі його досягти;

— Ширше використовуйте словесне оцінювання судження, а не оцінки. Не виставляйте в журнал і в щоденник випадкові оцінки заради їхнього нагромадження. Більш доцільним є тематичний облік знань. Якщо велика частина учнів не впоралася з письмовою роботою, не варто виставляти оцінки в журнал;

— Заохочуйте взаємодопомогу між учнями, шефство над молодшими, роботу в групах, взаємонавчання та взаємоконтроль;

— Застосовуйте різнорівневу педагогічну підтримку, диференційовані, довгострокові домашні завдання. Шукайте можливість заохотити учня і за малі успіхи, вселити почуття впевненості, можливості досягнення успіху;

— Враховуйте природні можливості, стан здоров’я й умови життя дитини, оцінюючи її навчання, виховання і розвиток, пам’ятаючи народну мудрість: «Кому більше дається, з того й більше вимагається»;

— Відчуття провини – не самообвинувачення, а докори сумління, прагнення до самовдосконалення, порядності;

— Перш ніж засудити, завжди варто подумати, чи можна вибачити;

— Усвідомлення своєї провини – найперша умова виправлення;

— Потрібно виховувати в дітях совість і ясність розуму;

— Свобода – це право робити все, що законно і не шкодить іншим людям;

— Брак простоти і скромності – це брак розуму;

— Сором перед людьми – хороше почуття, але найкраще – сором перед власною совістю.

Шляхи, способи, методи та прийоми

впливу на мотивацію дитини до навчання

Загальні стратегії формування мотивів:

1. Необхідно вибудовувати теоретичну логіку предмета, правильно орієнтувати дітей щодо формування в них розумових дій, щоб в учнів не виникло безпорадності перед новим навчальним матеріалом. Учителю треба зробити учня співучасником навчання, а не виконавцем його волі. Мотивацією може бути окреслення перспектив вивчення теми, визначення мети вивчення навчального матеріалу, удосконалення навичок, необхідних для розв’язання проблеми, усвідомлення співучасті і взаємодії з іншими.

2. Потрібно задіювати навчальні потреби, які в учнів уже сформовані. Учитель має добирати такий навчальний матеріал, який би викликав інтерес до пізнання нового. Учень має усвідомити, що знання потрібні йому для досягнення певної конкретної мети.

3. На уроці потрібно чергувати методи і форми навчання. Різноманітність заохочує учнів до діяльності, мотивує їхню роботу. Рольові ігри, дискусії, мозкові штурми, демонстрації, проектна діяльність, створення аудіовізуальних презентацій, робота в малих групах – усе це стимулює учнів до вивчення навчального матеріалу.

4. Перед кожним учнем треба ставити реалістичні вимоги. Вимоги учителя мають бути високими, але не настільки, щоб учні не могли їх виконати і тому втрачали інтерес до навчання. На початку вивчення теми вчитель повинен ознайомити учнів із вимогами, пояснити, чого вони мають навчитися, допомогти кожному учневі поставити перед собою цілі, яких він має досягнути. Нереальні цілі можуть призвести до розчарування і втрати інтересу до навчання. Крім того, цілі, визначені самим учнем, завжди є більш ціннісними, ніж поставлені вчителем або батьками.

5. Ускладнювати вимоги потрібно поступово. На початку семестру вчитель має створити для учня ситуацію успіху, а потім поступово підвищувати вимогливість. Учитель не повинен забувати про диференціацію навчання. Якщо вправи включають різнорівневі за складністю завдання, то кожен учень матиме змогу відчути успіх під час виконання завдань доступного для нього рівня.

6. Потрібно забезпечити оперативний зворотний зв’язок учителя й учня та якомога коротший термін перевірки письмових робіт. Похвала й винагорода мають бути публічними. Зворотний зв’язок служитиме стимулом, він має бути чіткий і конкретний. Треба пояснювати учневі, у чому може бути його подальший прогрес, указати на сильні й слабкі сторони виконання роботи. Бажано створити умови, за яких школяр зможе ознайомитися з кращими роботами однокласників (зачитування фрагментів роботи на уроці, організація виставки робіт, викладання всіх творчих робіт в учительському блозі тощо).

7. Учень має очікувати на нагороду за успіх. Позитивні і негативні коментарі впливають на мотивацію. Похвала підвищує в учнів упевненість у собі, зміцнює почуття власної гідності. Учитель обов’язково повинен похвалити слабких учнів навіть за докладені зусилля, навіть якщо робота є невдалою!!!

8. Аналізуючи (і особливо критикуючи!) учнівську роботу необхідно бути конкретним. Учень має відчути, що вчитель критикує певні невдалі сторони роботи, а не його самого. Необхідно уникати принизливих коментарів.

9. Треба уникати жорсткої конкуренції між учнями. Конкурс викликає тривогу, що може перешкоджати навчанню. У жодному разі не можна порівнювати учнів між собою, краще порівняти нинішні досягнення учня з його попередніми. При цьому треба зосереджуватися на прогресі, удосконаленні, а не негативних сторонах.

10. На уроках, де це можливо, необхідно залишати за учнем право обирати види роботи. Учень охоче виконує завдання, вибрані з переліку. Тому якщо альтернативні завдання формують однакові поняття, треба пропонувати учням на вибір вправи, теми для презентацій чи творчих робіт, домашні завдання.

11. Подолати низьку мотивацію учнів до навчання можна, переглянувши методи, форми і стилі навчання.

Шляхи формування мотивації школярів до навчання та підвищення їх навчальних досягнень:

1. Щоденна увага до кожного учня, визнання його особистості.

2. Своєчасна ліквідація прогалин у знаннях і організація оперативної допомоги кожному учневі, що відстає у навчанні.

3. Формування мотивації навчання як необхідного стимулу бажання учня до навчання.

4. Перехід до інноваційних методів навчання, що дають можливість розкрити потенційні можливості кожного учня, повірити у власні сили.

5. Організація навчального процесу з визначенням трьох головних видів складності під час пояснення матеріалу, його закріплення і оцінювання.

6. У підготовці будь-якої теми навчальний матеріал поділяти на кілька блоків.

7. Вивчення умов, в яких виховується кожна дитина, враховування їх у навчальній діяльності.

8. Співпраця з батьками, спільне формування педагогічної культури сім’ї.

Рекомендації щодо формування внутрішньої мотивації на уроці:

Вивчити особливості вікової мотиваційної сфери.

— Зважати на провідні вікові мотиви.

— Використовувати різноманітні форми й методи організації роботи, особливо зовнішньо привабливі й цікаві, що враховують суб’єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається.

— Створювати атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.

— Стимулювати учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати неправильну відповідь.

— Заохочувати прагнення учнів до самостійної роботи, аналізувати під час уроку різні способи виконання завдань, запропоновані дітьми, відзначати та, підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

— Створювати педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи.

— Обговорювати з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому.

— Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізувати не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.

— Оголошуючи домашнє завдання, слід повідомляти не лише його зміст та обсяг, але й давати докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка забезпечить виконання домашнього завдання.

Методичні поради вчителю для посилення

мотивації навчання учнів на уроці

Порада 1. Створіть на уроці умови для виконання завдання різними шляхами. Дайте можливість використати малюнок, оповідь, тести, розрахункові задачі, практичну роботу, ігрові моменти тощо.

Порада 2. Створіть психологічний клімат, за якого діти не бояться висловити помилку думку, знаючи, що то – пошук істини. Переконуючи учня, доводячи істину, не ображайте його, не зачіпайте його гідність, самолюбство. Будьте щедрі на похвалу.

Порада 3. Система контролю знань також має враховувати індивідуальні властивості учнів.

Порада 4. Добираючи методи навчання, не забувайте про їхню різноманітність. Запроваджуючи нові методи, пам’ятайте і про класичну дидактику.

Порада 5. Інтелігентність – це вміння зважати на інших. Успіх, хай і не одразу, прийде до вас, якщо ви поважатимете гідність учнів, якщо не вдаватиметься до крику, гримання, якщо не стоятимете над ними”, а йтимете поруч на шляху до знань і моральної досконалості.

Порада 6. Помітивши в учневі щось властиве лише йому, учитель дістає точку опори для контакту. Завжди і в усьому ставтеся до учня як до особистості. Найнебезпечніше – це вчителева зарозумілість, ілюзія власного всевладдя.

Порада 7. Пояснюючи матеріал і контролюючи знання, використовуєте і поєднуєте різні форми навчання. Нехай учні самі обирають шлях розв’язування домашнього завдання.

Порада 8. Намагайтеся за будь – якої можливості використати завдання для формування особистості учня. Спрямуйте його інтерес до самого себе, на поліпшення результатів навчання.

Порада 9. Орієнтуйте школярів, особливо старшокласників, на високий рівень самостійної роботи. Недарма Чарльз Дарвін казав, що всім, хоч трохи цінним, чого він навчився, він завдячує самоосвіті.

Порада 10. Пам’ятаючи, що безталанних людей немає, а є зайняті не своєю справою, дайте можливість не лише сильним, а й слабшим учням реалізувати свої здібності.

Порада 11. Хай учень побачить ваше поважне ставлення до його найпершого у житті відкриття. Переконайте його, що помилки під час творчого пошуку неминучі, отже, не слід їх боятися.

Порада 12. Давайте учням невеличкі цікаві завдання на літо – такі, що згодом сприятимуть успішному навчанню.

Порада 13. Відвідуйте уроки колег для вивчення психологічного клімату, взаємодії вчителя і учнів – особливо у класі, де у вас іще не все гаразд.

Порада 14. Спершу поставте дитині реальні вимоги, а вже потім поступово „підносьте планку”. Розвиток можливостей лише якщо вимоги відповідають рівневі розвитку учня.

Порада 15. Навчіть учнів звертатися до довідкових матеріалів і працювати з ними, пояснивши, що це допомагатиме їм у навчанні.

Порада 16. Уміння працювати Езоп називав справжнім скарбом. Привчіть учнів до системи у роботі — це допоможе не лише їм, а й вам.

Порада 17. Під час тематичного контролю уникайте запитань, що надміру деталізують навчальний матеріал. Перевіряйте не лише теоретичні знання, а й уміння та загально навчальні навички.

Порада 18. Оцінюючи знання за всією темою, враховуйте не тільки перевірочні роботи, а усі види навчальної діяльності (твори, домашні завдання, повідомлення, лабораторні роботи тощо), щоб не зневажати їхнє виховне та освітнє значення.

Порада 19. Плануючи навчальний матеріал, не забувайте про системний підхід. Будь-який курс ґрунтується на системі, в якій поступово розкриваються поняття і закономірності.

Правила педагогічного спілкування у взаємодії з учнями

Дотримання правил педагогічного спілкування у взаємодії з учнями вбереже педагога від багатьох труднощів та помилок, які підстерігають його в практичній діяльності.

— Успіх педагогічної діяльності насамперед залежить від культури спілкування.

— Моделюйте спілкування не «від себе», а від дітей, їх потреб та інтересів.

— Орієнтуйте своє педагогічне мовлення на конкретного учня, а не на абстрактну групу.

— Використовуйте різні види спілкування.

— Спілкуйтесь із дітьми на взаємних інтересах, проте не організовуйте спілкування «по вертикалі», зверху вниз.

— Постійно враховуйте психологічний стан окремих вихованців і колективу загалом.

— Дивіться на себе збоку, постійно аналізуйте свої вчинки й дії.

— Умійте слухати дітей, зважайте на їх думку.

— Намагайтесь зрозуміти настрій дитини і на цій основі моделюйте спілкування з ними.

— Спілкування не повинно призводити до конфліктів, а попереджувати їх.

— Не принижуйте людську гідність.

— Спілкування має бути систематичним. Не залишайте поза увагою «незручних» для вас дітей.

— Будьте ініціативним у спілкуванні.

— У процесі спілкування враховуйте стать вихованців.

— Уникайте штампів, постійно шукайте нові форми, засоби, методи і прийоми.

— Долайте негативні установки стосовно конкретного учня.

— У процесі спілкування уникайте абстрактної критики, оскільки це породжує опір.

— Якомога частіше усміхайтеся: це викликає позитивні емоції, спонукає до продуктивного спілкування.

— У процесі вашого спілкування частіше висловлюйте схвалення, заохочення.

— Відкрито виявляйте в дитячому колективі своє ставлення до вихованців.

— Постійно розвивайте свою комунікативну пам’ять, запам’ятовуючи педагогічні ситуації, їх перебіг.

Основні бар’єри, що можуть виникнути у процесі спілкування

між педагогом та учнем:

1. Бар’єр упередженості та безпричинної негативної установки.

Він виражається в тому, що Ви зовні безпричинно починаєте ставитися до тієї чи іншої людини в результаті першого враження чи з незрозумілої причини. У такому разі варто встановити можливі мотиви появи у Вас такого ставлення до людини та перебороти їх.

2. Бар’єр негативної установки, уведеної у ваш досвід ким-небудь з людей.

Хтось повідомив Вам негативну інформацію про учні, і у Вас складається негативна установка, яка буде спроектована на всю особистість учня, проте це безпідставна оцінка, яка найчастіше буває неправильною. У такому разі потрібно познайомитися з даною людиною, а потім на основі отриманого досвіду переглянути дану оцінку.

3. Бар’єр «остраху» учнів. Цей бар’єр може виникнути в молодого педагога, який не має достатнього досвіду спілкування з учням.

4. Термінологічний бар’єр, який виникає коли спілкування з учнями педагог будує не враховуючи життєвий досвід учнів та їх рівень понять та уявлень. Потрібно враховувати вікові особливості дитячої групи.

5. Бар’єр відносин – виникнення почуття ворожості, недовіри до педагога, що поширюється і на інформацію, яку він надає.

Психологічні бар’єри потрібно переборювати, адже від того, як складаються взаємини з учнями, багато в чому залежить продуктивність виховного процесу.

Ще одне з головних правил педагога – не спішіть, «зупиніться – озирніться» та ретельно проаналізуй, чи не виникає якихось проблем, чи все в Вашій діяльності правильно. Пам’ятайте, що все залежить тільки від Вас!

Рекомендації майстрам виробничого навчання та викладачам із профілактики та подолання низького рівня адаптації:

1. Демонстрація віри в успіх учня.

2. Запобігання груповій критиці учня або його рис, а також порівнянню помилок із постійними гарними результатами інших учнів.

3. Акцентуйте увагу учня на досягненнях, перемогах.

4. Створюйте ситуації успіху.

5. Надавайте емоційну підтримку словами, поглядом, дотиком.

6. Не використовуйте надто часто слів — заперечень.

7. Підтримуйте і заохочуйте прояви активності на уроці у скутих, сором’язливих, тривожних дітей. Важливо звернути увагу інших на їхні досягнення, підвищувати їхній статус у групі.

8. Наполягайте на публічних виступах і відповідях перед усією групою тривожних, невпевнених дітей.

9. Будуйте спілкування на основі руйнування психологічних бар’єрів (вікових, соціально-психологічних, інтелектуальних, мотиваційних, естетичних, емоційних).

10. Дотримуйтеся принципу, більше уваги і вимогливості до особистості виховання.

11. Розуміння внутрішнього стану, ситуативного настрою, врахування їх у процесі взаємодії.

Правила, яких має дотримуватися вчитель щодо невстигаючих учнів

Не ставте невстигаючого учня в несподівану ситуацію «запитання — відповідь»; дайте учневі можливість підготуватися та обміркувати відповідь.

Бажано, щоб учень відповідав не усно, а письмово.

Засвоєння великого за обсягом, різноманітного складного матеріалу не давайте відраду; розділіть його на окремі інформаційні шматки і подавайте поступово, в міру засвоєння.

Не примушуйте невстигаючих учнів відповідати новий, тільки-но засвоєний на уроці матеріал; відкладіть опитування на наступний урок, дайте учневі можливість опрацювати його вдома.

Шляхом правильної тактики опитувань і заохочень (не лише оцінкою, а й зауваженнями типу «відмінно», «молодець», «розумниця» тощо) формуйте в учня впевненість у власних силах, у своїх знаннях, у можливості вчитися; ця впевненість допоможе учневі в екстремальних, стресових ситуаціях іспитів, контрольних, олімпіад тощо.

Тактовно оцінюйте невдачі учня, адже він сам дуже болісно їх сприймає.

Під час підготовки відповіді давайте час для перевірки та виправлення написаного.

Якомога менше відволікайте учня, його увагу, створюйте спокійну, а не нервову обстановку.

Рекомендації

щодо попередження суїцидальної поведінки учнів

(За матеріалами інформаційно-методичних збірників)

Суїцид (самогубство) – дія людини, спрямована на позбавлення себе життя. Ця проблема має актуальний характер у зв’язку з прогресуючою кількістю суїцидів. Чинниками, що зумовлюють суїцидальні спроби молоді, бувають важкі психічні захворювання, конфлікти самооцінки, самотність, порушення міжособистісних стосунків, незадоволеність своєю зовнішністю, розчарування у стосунках із представниками протилежної статі, депресивні стани. Часто ці спроби виявляються спровокованими суто ситуативними чинниками, котрі через певний час втрачають свою значущість.

Суїцидальні дії у юнацькому віці часто бувають імпульсивними, ситуативними і не плануються заздалегідь, але вони видаються їм єдиним вирішенням тривалої кризової чи конфліктної ситуації.

Вирізняють три ознаки перед суїцидального стану:

— обмеження всієї сфери психічного життя, яке виявляється в страхові перед соціальними контактами, в униканні раніше привабливих ситуацій, у втраті інтересів, безініціативності, спотвореному сприйнятті подій, розриві міжособистісних зв’язків, почутті самотності і повного нерозуміння з боку оточення:

— гальмування агресії, спрямованої назовні, і переключення її на власну особистість;

— бажання померти і фантазування на теми самогубства.

Діти, які вдаються до спроб суїцидального характеру, здебільшого з неповних сімей, де ситуація загострена складними економічними умовами, а також ті, що зловживають наркотиками та алкоголем. Невдала гонитва за успіхами, страх перед майбутнім також є причиною самогубств. Існують ще й інші причини: смерть чи самогубство одного з батьків або друзів;постійне обговорення цієї теми у засобах масової інформації;«романтизація» цього акту у свідомості дітей;розлучення батьків;уявна або реальна втрата батьківської любові;страх перед ганьбою, приниженням, глузуванням;страх перед покаранням;любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність;почуття помсти, погрози, шантаж; бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття; наслідування героїв кінофільмів («ефект Вертера»).

Схильність до заподіяння суїциду можна виявити за такими критеріями:

— часті дисфоричні стани – почуття туги, журби, образи, пригніченість;

— психосоматичні порушення – безсоння, змінена харчова поведінка, стомлюваність, вегетативні розлади;

— розмови про самогубство і, зокрема, про конкретні засоби його здійснення; існують прямі твердження: «Я не можу цього витримати», «Я не хочу більше жити». Часто вислови можуть бути замасковані: «Ви не повинні за мене турбуватись», «Я не хочу створювати проблем», «Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду», «Вони ще пожалкують, коли я їх залишу» і т.п.;

— попередня спроба самогубства;

— раптові стани ейфорії (щасливий вигляд після тривалого пригніченого стану – це означає, людина відчуває полегшення від остаточно прийнятого рішення).

До профілактичних заходів відносять бесіди про самоцінність людського «Я», власної особистості учня, про сенс життя і смерті. Дуже часто такі діти просто не мають змоги висловити те, що їх турбує, поділитися своїми проблемами, поглядами на світ, самого себе.

Допомога при потенційному суїциді

Підбирайте ключі до розгадки суїциду. Попередження самогубства полягає не тільки в піклуванні та участі друзів, а і в здатності розпізнавати ознаки суїцидальних намірів. Обов’язково слід з’ясувати чи не є ця людина одинокою та ізольованою. Прийміть суїциданта як особистість

Припустіть, що людина дійсно є суїцидальною особистістю. Не вважайте, що вона не здатна і не зможе наважитися на самогубство. Якщо ви думаєте, що комусь загрожує небезпека самогубства, дійте відповідно своїх власних почуттів і переконань.

Налагодьте турботливі стосунки.

Не існує вичерпної відповіді на таке серйозне запитання: як можна попередити самогубство? Але ви можете зробити величезний крок уперед, якщо зрозумієте людину, яка перебуває у відчаї. В цій ситуації є час не для моралізування, а для доброзичливої підтримки, яку потрібно висловити не лише словами, але й невербально.

Будьте уважним слухачем

Ви можете надати неоціненну допомогу, вислухавши розповідь про почуття цієї людини – що б то не було – смуток, провина, печаль, гнів, страх. Інколи, якщо ви просто мовчки посидите з нею, це буде доказом вашої зацікавленості і турботи.

Не сперечайтеся

Ні в якому разі не виявляйте агресії, якщо ви присутні під час розмови про самогубство, спробуйте не висловлювати обурення тим, що почули. Вступаючи у дискусію з пригніченою людиною, ви можете не лише програти суперечку, а й втратити людину.

Запитуйте

Найкраще запитати прямо: «Ти думаєш про самогубство?». Це не викличе подібної думки, якщо її раніше не було. Але якщо людина думає про самогубство і, нарешті, знаходить когось, кому не байдужі її хвилювання і хто погоджується обговорити цю заборонену тему, то вона часто почуває полегшення, отримує можливість зрозуміти свої почуття.

Не пропонуйте невиправданих утіх

Суїциданти з презирством ставляться до зауважень на зразок: «Нічого, у інших такі ж проблеми, як і в тебе», оскільки вони різко контрастують з їхніми стражданнями. Ці фрази лише принижують їх почуття і примушують відчувати себе ще більш непотрібними.

Пропонуйте конструктивні підходи

Потенційному самогубцеві потрібно допомогти ідентифікувати проблему і якомога точніше визначити, що її поглиблює, а також переконати в тому, що він може говорити про почуття без сорому, навіть про такі негативні емоції, як ненависть чи помста.

Вселяйте надію

Важливо допомогти суїцидальним особам зрозуміти, що не потрібно зупинятися на одному полюсі емоцій. Основи для реалістичної надії мають бути подані переконливо і м’яко. Дуже важливо підкреслити людські можливості і силу, а також те, що кризові стани, звичайно минають, а самогубство безповоротне.

Не залишайте на самоті людину у випадку ситуації високого суїцидального ризику

Залишайтеся з нею якомога довше чи попросіть когось побути поруч, доки не пройде криза або не з’явиться допомога. Пам’ятайте, що підтримка вимагає від вас певної відповідальності. Ви можете укласти з людиною так званий суїцидальний контракт. Тобто попросити зв’язатися з вами перед тим, як вона наважиться на суїцидальні дії для того, щоб ви могли ще раз обговорити можливі альтернативи.

Оцініть міру ризику самогубства

Спробуйте визначити серйозність можливого суїциду. Адже наміри бувають різні – починаючи від скороминучих, нечітких думок про таку можливість і закінчуючи чітко розробленим планом самогубства певним способом. Незаперечним фактом є те, що чим детальніше розроблений план самогубства, тим вищий його потенціальний ризик.

Зверніться за допомогою до спеціалістів

У суїцидантів звужене поле зору, своєрідна тунельна свідомість. Хорошим помічником може бути священник, сімейний лікар, психолог, психіатр. Ще однією формою допомоги є сімейна терапія. Члени сім’ї надають підтримку, висловлюють турботи і прикрощі, конструктивно визначають більш комфортний стиль спільного життя.

Важливість збереження турботи і підтримки

Якщо критична ситуація і пройшла, то спеціалісти чи сім’я не повинні дозволити собі розслаблятися. Найгірше може бути попереду. Половина суїцидантів здійснює самогубство протягом трьох місяців після початку психологічної кризи.

До людей, які робили суїцидальні спроби, багато хто ставиться як до невмілих і невдах. Часто їх зустрічають з подвійним презирством: з одного боку, вони «ненормальні», тому, що хочуть померти, а з іншого – настільки «некомпетентні», що і цього не можуть зробити якісно. Емоційні проблеми, які приводять до суїциду, рідко вирішуються повністю, навіть коли здається, що гірше у минулому. Підтримка і турбота потрібні до того часу, доки суїцидальна людина не адаптується у соціумі.

Поради психолога учителю-предметнику

На помилках учаться. Помилки навіть потрібні для навчального процесу. Діти не мають боятися припуститися помилки.

Давайте дітям можливість максимально виявити свою ініціативу. Учіть учнів самостійно думати і працювати.

Творче ставлення до роботи й навчання – запорука ефективного уроку.

Не у всіх дітей вистачає терпіння та наполегливості поступово переходити від простого до складного. Не дозволяйте учням не вірити у свої сили.

Якщо ваш голос виказує ваше роздратування, розчарування та зневіру, діти запам’ятають саме ці емоції, а не мудрість, яку ви намагалися до них донести.

Кожен учень по-своєму сприймає матеріал. Зважайте на це.

Найкращий той діалог, у процесі якого діти відгукуються не на слова, а на думки.

Добрій пам’яті передує пильна увага.

Думки учня набагато продуктивніші за думки вчителя.

Чогось навчитись можна тільки практикою.

Повторювати вивчений матеріал потрібно з інтервалами. Так економніше та ефективніше.

Створюйте проблемні ситуації на уроках. Там, де немає вибору, немає мислення.

Якщо дитина дивується – вона починає мислити. Нові ідеї – продукт творчої уяви.

Зацікавленість – найсильніша мотивація для навчання.

Учіть дітей робити записи.

Запам’ятовування матеріалу часто-густо залежить від його викладу. Про рівень учителя можна зробити висновок з того, як він уміє висловлюватися.

Є два основних мотиви, які формують поведінку людини: отримати винагороду й уникнути покарання. Застосуйте ці мотиви на уроках.

Якщо вчитель стоїть, він більше привертає до себе увагу дітей.

Плануйте дискусії, диспути на уроці. Це посилює увагу дітей.

Учитель не має говорити без упину. Діти не встигатимуть за його думками.

Про те, наскільки цікавим є зміст уроку, робіть висновок не зі свого погляду, а з погляду учнів. Особливо ретельно готуйте початок уроку. Часто саме від нього залежить успіх усього заняття.

Пам’ятка педагогу з профілактики конфліктів

Ще нікому не вдавалося прожити життя без конфліктів. Конфліктні процеси мало хто схвалює, але майже всі в них беруть участь. Вони існували, існують та будуть існувати як невід’ємна складова взаємовідносин людей. Звісно, конфлікти не прикрашають наше життя, але не можна сказати, що вони безглузді та безсумнівно шкідливі. Навпаки, конфлікти – нормальне явище нашого життя. Виникають вони через те, що вчинки, уявлення, почуття у кожного з нас різні, отже і трапляються між людьми зіткнення.

Вважаючи конфлікт ефективним засобом виховного впливу на особистість, учені вказують, що подолання конфліктних ситуацій можливо тільки на основі спеціальних психолого-педагогічних знань і відповідних їм умінь.

Пам’ятайте, що конфлікти набагато легше попередити, ніж завершити. Чим гостріший і триваліший конфлікт, тим важче його закінчити. Вчіть учнів захищати свої законні інтереси без конфліктів.

Ніколи не перетворюйте учнів на інструмент боротьби з адміністрацією закладу, іншими вчителями, батьками учнів. Таким чином, ви і своїх цілей не доб’єтеся, і думку про себе колег і учнів зіпсуєте.

Постійно вчіться контролювати свої негативні емоції, вчіть цього учнів. У процесі спілкування такі емоції виконують негативні функції. Донесіть до учнів, що негативні емоції:

— Надають руйнівний вплив на здоров’я того, хто злиться;

— Погіршують якість мислення;

— Знижують об’єктивність оцінки оточуючих;

— За законом емоційного зараження викликають відповідну неприязнь у партнера по спілкуванню.

Ніколи не з’ясовуйте стосунки з учнями, батьками учнів, колегами у присутності учнів.

Не прагніть радикально, швидко, лобовими методами переробляти учнів. Перевиховання і виховання учнів — процес тривалий, що вимагає від учителя терпіння, розуму, такту й обережності.

Оцінюючи результати навчання і поведінку учня, завжди спочатку звертайте увагу на те, що йому вдалося зробити і чого досягти. Тільки після цього доречно і менш конфліктно сказати про недоліки учня. Опора на позитивне в навчанні і вихованні учнів, по-перше, дозволяє підвищити ефективність роботи вчителя, по-друге, сприяє профілактиці конфліктів між педагогами та учнями.

Ніколи на своїх уроках не давайте негативних оцінок діяльності і особи інших вчителів, адміністрації, батьків.

Пам’ятайте, що добрі взаємини з оточуючими представляють собою не тільки самостійну, а й велику суспільну цінність. Кажуть, що хороша людина — не професія. Це вірно.

Постійно вчіться без будь-яких умов любити або, принаймні, поважати всіх, починаючи з себе. Дітей любити і поважати набагато легше, ніж дорослих людей. Адже діти встигли принести набагато менше шкоди оточуючим і суспільству в порівнянні з дорослими.

За своїм соціально-психологічним статусом ви завжди вище будь-якого учня. Однак не варто зловживати своїм вчительським авторитетом. Краще прагніть підтримувати авторитет, підвищуючи якість викладання і створюючи високоморальну атмосферу в групі.

У всі часи у всіх народів складно було жити без почуття гумору. Сміх, гумор здатний запобігти багатьом конфліктам. Вчитель без почуття гумору обмежений, професійно непридатний.

ПОРАДИ БАТЬКАМ

Для психолога в системі освіти одним з найважливіших завдань є формування психологічно зрілої та самодостатньої особистості. Звичайно, цей етап не закінчується із завершенням освітнього процесу, але саме в цей час закладаються основи психологічного здоров’я та подальшого особистісного розвитку людини.

Ефективне спілкування психологів з дітьми направлене, в першу чергу, на формування позитивної Я-концепції особистості, на розвиток впевненості у собі, в своїх силах та своєму потенціалі. І якщо ми ставимося до дитини як до здібної, відповідально, дисциплінованої і даємо їй це зрозуміти (своїми діями або словами) – ми вже створюємо всі передумови для того, щоб вона ставала такою. Навпаки, наше негативне ставлення запустить механізм в зворотній бік. Дитина буде погано ставитися до себе, а ми будемо планомірно закладати основу її майбутнього комплексу неповноцінності. В психології цей феномен має назву «ефект Пігмаліона».

Що можуть зробити батьки, якщо у дитини у ліцеї не все гаразд? Існує кілька універсальних порад, які допоможуть батькам бути не тільки батьками, але й друзями своїй дитині:

1. Не розглядайте шкільні проблеми як особисту трагедію. Не впадайте у відчай і, головне, намагайтеся не виказувати свого незадоволення та розпачу. Ваше завдання – допомогти дитині, тому приймайте її такою, якою вона є, тоді і вам, і їй буде легше вирішувати проблеми.

2. Ваша найголовніша допомога – підтримати впевненість дитини у власних силах. Намагайтеся позбавити дитину почуття провини та напруження за невдачі. Якщо ж ви зайняті власними справами і знаходите лише хвилинку запитати, як справи або посварити – це не допомога, а лише основа для виникнення нових проблем, і в першу чергу у ваших взаєминах із дитиною.

3. Забудьте шкідливу фразу: «Що ти сьогодні отримав?» Не вимагайте від дитини термінової розповіді про її шкільні справи, особливо якщо вона засмучена. Залиште в спокої, дитина сама розкаже вам все, якщо буде впевнена у вашій підтримці.

4. Не обговорюйте з учителем проблеми дитини в її присутності. Краще це зробити без неї. Ніколи не сваріть дитину, якщо поруч її однокласники або друзі – це може завдати шкоди її авторитету. Не варто підкреслювати успіхи інших дітей, підкреслюючи недоліки своєї, оскільки дитина втратить довіру до найголовніших для неї людей – батьків.

5. Намагайтеся встановити контакт з учителем, оскільки дитині потрібна підтримка з обох сторін. Якщо відчуваєте, що дитині важко дається предмет, зверніться до вчителя з проханням запитувати вашу дитину тільки тоді, коли вона сама піднімає руку, не показувати всім її помилки, не підкреслювати невдачі.

6. Працюйте тільки на «позитивному підкріпленні». При невдачах підтримайте дитину, а будь-який, навіть найменший успіх, підкресліть. Найважливіше при допомозі дитині – це винагорода за її працю, причому не тільки на словах. Якщо цього не робити, дитина, починаючи працювати, може подумати: «Немає сенсу старатися, якщо ніхто не помітить моїх успіхів». Винагорода має бути обов’язково: це може бути спільна прогулянка, похід у театр, на виставку тощо.

7. У сім’ї має бути єдина тактика спілкування дорослих з дитиною, а також одна методика виховання. Усі суперечки щодо цього питання батькам краще вирішувати без присутності дитини. Коли щось не виходить, запитайте поради у психолога або вчителя. Не зайвим буде почитати спеціальну літературу, де можна знайти багато корисних порад.

8. Важливо для батьків знати коло спілкування своєї дитини, її друзів, їх зацікавлення та інтереси. Дитина повинна бути впевнена, що ви довіряєте їй обирати своїх друзів, але якщо вам хтось із них не подобається, не намагайтеся заборонити дитині спілкування, поясніть аргументовано, чому, на вашу думку, потрібно цієї людини уникати.

9. Протягом шкільних років ваша дитина може повністю змінитися: зі слухняного першокласника стати некерованим підлітком. Не впадайте у відчай, вікові психологічні зміни характерні для всіх дітей, в тому числі і для вашої дитини. Наберіться терпіння, і не забувайте, що ви найголовніші люди в житті своєї дитини. Якщо ж проблеми важко вирішувати самотужки, зверніться до кваліфікованих спеціалістів.

10. І пам’ятайте, що ми виховуємо своїх дітей не заборонами чи наказами, а власним прикладом!

5 шляхів до серця дитини

Поради батькам

Іноді діти розмовляють мовою, яку нам, дорослим, важко зрозуміти. Це може бути їм лише зрозумілий сленг, але i нас — дорослих — також не завжди розуміють діти, тому що, розмовляючи з ними, ми не завжди можемо висловити свої думки. Але ще гipше, коли ми не завжди можемо виразити дитині свої почуття i любов на зрозумілій їй мові.

Чи вмієте ви говорити на мові любові?

Кожній дитині властиво розуміти любов батьків по-своєму. I якщо батьки знають цю «мову», дитина краще зрозуміє їx.

Любов потрібна кожній дитині, інакше їй ніколи не стати повноцінною дорослою людиною. Любов — це найнадійніший фундамент спокійного дитинства. Якщо це розуміють дорослі, дитина виростає доброю i щедрою людиною.

Основне батьківське завдання — виростити зрілу та відповідальну людину. Але які б якості ви не розвивали в дитині, головне — будувати виховання на любові.

Впевненість у любові оточуючих.

Коли дитина впевнена у любові оточуючих, вона стає більш слухняною, допитливою. 3 цієї впевненості малюк бере сили, щоб протистояти труднощам, з якими зустрічається. Ця впевненість для нього — як бензобак для автомобіля! Дитина зуміє реалізувати свої здібності лише за умови, якщо дорослі регулярно наповнюють цією впевненістю її серце. Як цього досягти? Звичайно, любов’ю. Проявляти саме той спосіб прояву любові, який є найбільш зрозумілим для дитини, знайти для неї індивідуальний, особливий шлях вираження почуттів.

Батьківська любов повинна бути безумовною, адже справжня любов умов не виставляє. Безумовна любов — це найвища форма любові! Адже ми любимо дитину просто за те, що вона є, незалежно від того, як вона поводить себе. Ми всі це розуміємо, але іноді не відаємо собі звіту в тому, що нашу (батьківську) любов дітям доводиться завойовувати. Батьки люблять дитину, але з поправкою: вона повинна добре навчатися i гарно себе поводити. I лише у цьому випадку вона отримує подарунки, привілеї та схвалення. Звичайно, ми повинні навчати i виховувати дитину.

Але спочатку необхідно наповнити серце дитини впевненістю у нашій безумовній любові! I робити це треба регулярно, щоб ця впевненість не випарувалась. Тоді у дитини не виникає страху, провини, вона буде відчувати, що потрібна. Безумовну любов ніщо не може похитнути. Ми любимо дитину, навіть якщо вона некрасива i зірок з неба не дістає. Ми любимо її, якщо вона не виправдовує наших надій. I найважче — ми любимо її, щоб вона не зробила. Це не означає, що будь-який вчинок дитини ми виправдовуємо. Це означає, що ми любимо дитину i показуємо їй це, навіть якщо її поведінка не найкраща.

Спілкуючись з дітьми, необхідно частіше нагадувати собі:

1. Перед нами діти.

2. Вони поводять себе як діти.

3. Буває, що їхня поведінка діє нам на нерви.

4. Якщо ми виконуємо свої батьківські обов’язки i любимо дітей, незважаючи на їx витівки, вони, подорослішавши, виправляються.

5. Якщо вони повинні догодити мені, щоб заслужити любов, якщо моя любов умовна, діти її не відчують. Тоді вони гублять впевненість у собі й не здатні правильно оцінювати власні вчинки, а значить, не можуть контролювати їx, поводитись більш зріло.

6. Якщо перш, ніж заслужити любов, вони повинні стати такими, якими ми хочемо їx бачити, вони стануть невпевненими у собі: «скільки не намагайся — вимоги надто високі». А в результаті — невпевненість, тривожність, занижена самооцінка та озлобленість.

7. Якщо ми любимо їx, не дивлячись ні на що, вони завжди зможуть контролювати свою поведінку й не піддаватися тривозі.

Найголовніше — ЛЮБИТИ!

Підлітковий вік.Перехідний вік сам по собі не загрозливий, але дитина, яка вступає в нього без впевненості у любові оточуючих, особливо вразлива. Вона не готова зустрітися з такою кількістю проблем. Діти, які не знали безумовної любові, самотужки привчаються давати любов «по бартеру» — в обмін на щось. Вони дорослішають, стають підлітками, в ідеалі оволодіваючи до того часу мистецтвом маніпулювання батьками. Доки такій дитині догоджають, вона мила й привітна, любить батьків, але як тільки щось не по її норову, вона перестає любити їх. У відповідь на це батьки, які також не вміють любити безумовно, позбавляють дитину любові взагалі. Погодьтеся — це порочне коло, у результаті якого підліток стає озлобленим i розчарованим.

Щоб дитина відчула вашу любов, ви повинні знайти особливий шлях до її серця i навчитися проявляти свою любов, виходячи з цього. Діти по-різному відчувають любов, але кожна дитина потребує її. Існує 5 способів (основних), якими діти виражають любов:

1) дотик;

2) слова заохочення;

3) час;

4) подарунки;

5) допомога.

Якщо в сім’ї декілька дітей, то навряд мови їхньої любові співпадають. У дітей різні характери, i любов вони сприймають по-різному. 3 кожною дитиною необхідно говорити на її рідній мові любові. Але для того, щоб успішно впровадити даний шлях, нам необхідно ще раз підкреслити необхідність безумовної любові до дитини. I важливо пам’ятати, що до п’яти років у дитини неможливо встановити лише один шлях до його серця.

Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так i для дівчаток. Тому, коли ви виражаєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто тому, що слова втратять усю силу i сенс. Пам’ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно i м’яко, навіть тоді, коли ви незадоволені. Слід менше вимагати від дитини i частіше просити її: «Ти не міг би…», «Може зробиш…», «Мені було б приємно, коли ти…». Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам’ятайте, що постійна критика шкодить їй; бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові Кожного дня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.

Час — це ваш подарунок дитині. Ви ніби говорите: «Ти потрібна мені, мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути наказаним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом — значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми сумісного проведення часу в кожній сім’ї різні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. I як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим власним уподобанням, а в першу чергу — своїй дитині.

Подарунок — це символ любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які одержують такі подарунки, починають думати, ніби любов можна замінити різними речами. Тому пам’ятайте, що справа не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами i кількістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтеся підкупити її — хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо це одяг. Подарунки не обов’язково купувати. Їх можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки, пір’ячка, горішок тощо. Головне — придумати, як його подарувати.

Допомога. Материнство та батьківство багато в чому подібні до професій, i дуже нелегких. Можна сказати, що кожний з батьків несе відповідальність за виконання довгострокового (принаймні до досягнення дитиною 18 років) контракту, що передбачає ненормований робочий день. Кожного дня діти звертаються до вас із різноманітними запитаннями, проханнями. Завдання батьків — почути їx i відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять i сварять дитину, така допомога її не радує.

Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їx. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх всьому, щоб i вони допомагали нам.

На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомога), яка веде до серця дитини.

10 ЗАПОВІДЕЙ БАТЬКАМ

Сім’я є головним, природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини. Саме сім’я відповідає за створення належних для цього умов.

1. Не вчіть того, із чим ви самі не знайомі. Для правильного виховання дитини необхідно знати її вікові та індивідуальні особливості.

2. Не сприймайте дитину як свою власність, не ростіть для себе. Ваша мета — виховати її для життя серед людей.

3. Довіряйте дитині. Пояснюйте, що вона робить краще, а що — гірше. Залишайте за нею право на власні помилки, тоді дитина навчиться їх самостійно виправляти.

4. Не ставтеся до дитини зневажливо. Дитина має бути впевненою у своїх силах, тоді з неї виросте відповідальна людина.

5. Будьте терплячими. Ваше нетерпіння — ознака слабкості, демонстрація невпевненості у собі.

6. Будьте послідовними у своїх вимогах, але пам’ятайте — твердість лінії у вихованні досягається не покаранням, а стабільністю обов’язкових для виконання правил, спокійним тоном спілкування, неквапливістю й послідовністю.

7. Подбайте про те, щоб ваша дитина накопичувала досвід у спокійному темпі. Дозволяйте їй відпочивати від розпоряджень, наказів, зауважень. Нехай вона вчиться розпоряджатися собою.

8. Виключіть зі своєї практики вислів «Роби, якщо я так кажу!». Замініть цю форму вимоги на іншу: «Зроби, тому що не зробити цього не можна, це принесе тобі користь». Дитина має звикнути діяти не за наказом, а тому, що це правильно, необхідно комусь.

9. Оцінюючи дитину, говоріть їй не тільки про те, чим ви не задоволені, але й про те, що вас радує. Не порівнюйте її із сусідськими дітьми, однокласниками, друзями. Порівнюйте, якою вона була вчора та якою сьогодні. Це допоможе вам швидше опанувати ази батьківської мудрості.

10. Ніколи не говоріть, що ви настільки зайняті добуванням засобів для існування сім’ї, що вам ніколи виховувати вашу дитину. Це означає: «Мені ніколи її любити». Що у наших дітей може викликати агресивні почуття і дії

(на думку відомого психолога Ю. Б.Гіппенрейтер)

1. Накази, команди

«Зараз же перестань», «Забери!», «Винеси відро!», «Швидко в ліжко!», «Щоб я більше цього не чув!», «Замовкни!»

У цих категоричних висловах дитина відчуває неповагу до себе. Такі слова викликають почуття залишеності. Особливо коли дитина має проблеми і намагається поділитися ними з батьками. У відповідь діти звичайно опираються, «бурчать», ображаються, виявляють упертість.

1. Попередження, застереження, погрози

«Якщо ти не перестанеш плакати, я піду», «Дивися, щоб не стало гірше», «Ще раз це повториться, я візьму пасок», «Не прийдеш вчасно, тримайся…»

Погрози та попередження погані тим, що за постійного повторення діти до них звикають і перестають на них реагувати. Тоді деякі батьки від слів переходять до діла і швидко проходять шлях від слабких покарань до більш сильних, а часом і до жорстких: вередливого малюка залишають самого на вулиці, двері зачиняють на ключ і останній крок – починають застосовувати фізичні покарання.

1. Мораль, повчання, проповіді

«Ти зобов’язаний поводитися так, як належить», «Кожна людина повинна працювати», «Ти повинен поважати дорослих».

Звичайно, діти з подібних фраз не дізнаються нічого нового. Нічого не зміниться від того, що вони слухатимуть це «всоте». Вони відчувають тиск зовнішнього авторитету, інколи провину, а найчастіше все разом.

Річ у тому, що моральні основи й моральну поведінку виховують не стільки слова, стільки атмосфера в сім’ї через наслідування поведінки дорослих, особливо батьків.

1. Постійні поради, намагання все вирішити за дитину

«А ти візьми і скажи…», «По-моєму треба…», «Я б на твоєму місці…».

Діти не схильні дослухатися до наших порад. А інколи вони відверто повстають: «Без тебе знаю», «Тобі легко казати», «Ти так вважаєш, а я по-іншому».

Кожній дитині властиве право бути незалежною, приймати самостійні рішення. Щоразу коли ми щось радимо дитині, ми ніби даємо їй зрозуміти, що вона ще мала й недосвідчена, а ми розумніші за неї, наперед все знаємо.

Така зверхня позиція дратує дітей, а головне, не залишає в них бажання розповісти докладніше про свою проблему.

Невідомо, чи захоче дитина ще раз розповісти вам про щось важливе.

Як часто діти самі приходять до того, що ми їм перед цим їм радили! Але важливо, щоб вони самі прийняли рішення – це їхній шлях до самостійності.

1. Докази, нотації, лекції

«Слід би знати, що перед їжею треба мити руки», «Усе через тебе!», «Даремно я на тебе покладалася», «Завжди ти…».

Це викликає в дітей або активний захист, або пригніченість, розчарованість у собі та своїх стосунках із батьками. В такому разі в дитини формується низька самооцінка: вона починає думати, що й справді погана, безвільна, ненадійна. А низька самооцінка породжує нові проблеми.

Спробуйте звертати увагу не тільки на негативні, а й позитивні сторони вашої дитини. Не бійтеся, що похвальні слова на її адресу зіпсують дитину. Подумайте, а чи добре самим нам жилося в умовах постійного бомбування критикою з боку найближчої людини? Чи не чекали б ми від неї добрих слів, не сумували б за ними?

1. Обзивання, висміювання

«Плакса-вакса», «Не будь лапшою», «Ну, просто бовдур!», «Який же ти ледащо!»

Усе це найкращий спосіб відштовхнути дитину й допомогти їй розчаруватися в собі. Звичайно, діти в таких випадках ображаються й захищаються: «А сама яка?», «Ну й буду таким!».

7. Випитування, розслідування, здогадування

«Ні, ти все-таки скажи», «Що ж усе-таки трапилося?Я все одно дізнаюся», «Чому ти знову отримав двійку?», «Ну чому ти мовчиш?»

Хто з нас любить коли його виводять на чисту воду? За цим може наступити захисна реакція, бажання уникнути контакту.

Утриматися в розмові від запитань дуже важко і все ж краще змінити питальні речення та стверджувальні. Часом різниця між питанням та стверджувальною фразою може здаватися майже не помітною. А для дитини, що переживає, ця різниця велика: запитання сприймається як холодна цікавість, стверджувальна фраза – як розуміння й підтримка.

8. Співчуття на словах, умовляння

Звичайно, дитина потребує співчуття, однак є ризик що слова «я тебе розумію», «я тобі співчуваю» прозвучать надто формально. Іноді замість цього краще промовчати, притиснувши її до себе. А у фразах на зразок «заспокойся», «не звертай уваги», «перемелеться, мука буде» вона може почути байдужість до її турбот, відкидання або применшення її страждань.

9. Ігнорування: «Відчепися», «Не до тебе», «Завжди ти зі своїми скаргами».

Як ми можемо допомогти дитині

Поведінка – це ще не проблема. Це тільки ключ до проблеми.

Якщо дитина поводиться агресивно, це означає, що спалахнуло червоне світло й так само, як на переході вулиці, вам слід стати й подумати: що таке переживає дитина, що змушує її діяти агресивно?

Спробуйте зрозуміти свою дитині та її почуття. Це не означає, що ви маєте виправдовувати її вчинки. Адже, коли ми розуміємо поведінку нашої дитини, ми здатні діяти розумніше, отже, маємо більше шансів на те, що обрана нами стратегія спрацює.

Принципи спілкування з агресивними дітьми:

Пам’ятайте, що заборона й підвищення голосу – найнеефективніші способи подолання агресивності. Тільки зрозумівши причини агресивності і знявши їх, ви можете сподіватися, що агресивність дитини буде знижена.

Дайте можливість вихлюпнути свою агресію, спрямувати її на інші об’єкти. Дозвольте їй побити подушку або розірвати «портрет» її ворога і ви побачите, що в реальному житті агресивність у даний момент знизилася.

Показуйте дитині особистий приклад ефективної поведінки. Не допускайте при ній вибухів гніву.

Важливо, щоб дитина повсякчас почувала, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. Не соромтеся зайвий раз її приголубити або пожаліти. Нехай вона бачить, що потрібна й важлива для вас.

Вирази, які боляче травмують дитячі душі, вирази, яких бажано уникати:

Я тисячу раз тобі казав…

Невже тобі не зрозуміло, що…

Скільки разів треба повторювати…

Всі люди…, а ти…

Ну на кого ти схожа?..

Що ти до мене причепилась?..

Ти такий, як твій батько (мати)…

8 речей, яких не слід казати дітям:

Дитина чує:

«Коли я був у твоєму віці…» «Твої проблеми не важливі, мені було важче»

«Ти просто не розумієш!» «Ти неспроможний зрозуміти, і немає сенсу намагатися пояснювати це тобі»

«Ти думаєш, що тільки в тебе якісь проблеми». «У тебе немає справжніх проблем»

«У мене немає часу, щоб вислухати тебе…». «Я надто зайнятий, щоб піклуватися про твій світ».

«Роби те, що я кажу, а не те, що я роблю…». «Роби правильно, а я не зобов’язаний так чинити, адже я вже дорослий».

«Тому, що я наказав тобі!». «Я не хочу чути твоїх спроб домовитися зі мною».

«Та чому ж ти не можеш бути схожим на…?». «Мені прикро, що ти, а не хтось інший».

«Одного разу ти повернешся до цього дня…». «Забудь про сьогодні й зосередься на завтрашньому Дні».

Ніколи не засуджуйте свого сина чи доньку як особистість; засуджуйте лише їхні негативні вчинки!

Що ми розуміємо під насильством в сім’ї ?

Найчастіше тільки фізичне насильство ми вважаємо насильством.

Нам складно припустити, як часто ми самі демонструємо насильство або стаємо жертвами.

Виявляється, насильство – це ще й:

Погроза нанесення собі або іншому тілесних ушкоджень;

Невиразні погрози, як-от: «ти в мене дограєшся!»;

Погрози піти, забрати дітей, не давати грошей подати на розлучення, розповісти про щось;

Заподіяння шкоди домашнім тваринам (щоб помститися партнеру);

Ламання та знищення особистих речей;

Використання брутальних слів, лайка;

Принижування, ображання, постійне підкреслювання недоліків;

Контролювання, обмеження в спілкуванні, стеження;

Заборона лягати спати, або насильне позбавлення сну;

Звинувачування у всіх проблемах;

Крити кування думок, почуттів, дій;

Поводження із ним/нею як із прислугою;

Ігнорування.

Насильством щодо дітей слід вважати:

Нехтування дитиною;

Нехтування обов’язків стосовно дитини;

Відсутність в сім’ї доброзичливої атмосфери;

Недостатнє забезпечення дитини наглядом та опікою;

Втягування дитини в з’ясування стосунків між батьками та використання її з метою шантажу;

Недостатнє задоволення дитини в їжі, одязі, освіті, медичній допомозі, за умови, що батьки матеріально спроможні зробити це;

Використання алкоголю до втрати самоконтролю над дітьми;

Нездатність забезпечити дитині необхідну підтримку, увагу, прихильність.

Не складно помітити, що все це не рідкість у наших сім’ях. Ми не розглядаємо це як щось особливе. Так поводилися наші батьки, батьки їхніх батьків. Така поведінка стала для нас звичною. І часто ми просто не замислюємось над тим, як це може вплинути на нас самих і наших дітей.

Коли виникає конфлікт, дорослі часто так захоплюються ним, що думають тільки про те, як відстояти свою позицію. Їм однаково, що відбувається в навколишньому світі. Діти, безумовно, не можуть бути сторонніми спостерігачами.

Чи знаєте ви, що:

— Діти бачать, чують та пам’ятають більше ніж думають дорослі. Нам здається, що дитина в цю хвилину не бере участі в конфлікті (захоплена грою, дивиться телевізор, перебуває в іншій кімнаті). Але насправді діти завжди знають коли батьки сваряться.

— Діти різного віку по-різному реагують, але на всіх дітей, навіть на немовлят, впливає домашнє насильство.

Будь-яке домашнє насильство, незалежно від того, спрямоване воно безпосередньо на дитину чи іншого члена сім’ї, травмує дитину!

Як діти реагують на насильство в сім’ї:

i. Діти зазнають почуття провини, сорому і страху, так, ніби вони відповідальні в насильстві, яке їм доводиться спостерігати.

i. Діти відчувають сум.

i. Діти відчувають гнів, тому що вони не спроможні змінити те, що відбувається в сім’ї.

Як ці переживання відбиваються на поведінці дітей?

Вони можуть:

i. Реагувати надто агресивно;

i. Не визнавати авторитетів;

i. Бути пасивними чи пригніченими;

i. Мати вигляд заляканих;

ii. Скаржитися на головний біль, постійне відчуття втоми, сонливість тощо.

Пам’ятайте!

В сім’ї дитина пізнає, як взаємодіяти з іншими людьми, як ставитися до себе і до оточення, як впоратися з труднощами і, за великим рахунком, що таке життя.

Які уроки може отримати дитина, що стикається з домашнім насильством?

Діти, що були свідками насильства в сім’ї, засвоюють:

1. Насильство – це засіб розв’язання конфліктів або отримання бажаного.

1. Цю навичку вони переносять спочатку в дитячий садок і школу, потім у дружні і близькі стосунки, а потім у свою сім’ю та своїх дітей.

2. Негативні форми поведінки в суспільстві – найвпливовіші

2. Діти переконуються, що тиск та агресія призводять до бажаного результату, і не шукають інших способів взаємодії з іншими людьми. Вони не знають про те, що можна домогтися бажаного, не обмежуючи прав іншого.

3. Довіряти людям, особливо дорослим – небезпечно.

3. У своїх сім’ях діти не мають прикладу позитивних стосунків. Тому їм складно встановити близькі стосунки з іншими людьми. Вони не спроможні розуміти почуття інших людей.

4. Свої почуття й потреби не можна виявляти відкрито.

4. Дитина не може виявити свої справжні стосунки в сім’ї, тому що до неї просто нікому немає діла, або за цим настане покарання. Врешті-решт вона втрачає цю навичку – виявляти свої справжні почуття.

5. Дієві негативні почуття – вони привертають увагу, піднімають авторитет – тому тільки їх і варто проявляти.

В РЕЗУЛЬТАТІ ДИТИНА:

Або приховує свої почуття в сім’ї, знаходячи їм вихід на вулиці, в школі;

Або керується принципом – мовчи, терпи і принижуйся.

У сім’ях, де в стосунках з дітьми переважають контролювання, нехтування дитячими проблемами, тиск приниження один до одного, дитина може вирости агресивною або забитою, такою, яка не вміє постояти за себе. Тому ми повинні частіше думати про те, кого ми хочемо виховати. Ми весь час маємо пам’ятати, що дитина – це наше дзеркало.

Чи припустиме покарання у вихованні дітей?

Якщо є сумнів, карати чи не карати – НЕ карати!

Неприпустимо навіть шльопати дітей молодше 3-х років, адже це загрожує деформації особистості, пригнобленню активності, формуванню неврозу, страху;

еприпустимо карати та навіть погрожувати знаряддям покарання, задавати болю і страху будь-якими іншими насильницькими діями (крутити вуха, скубти) – це прояви садизму;

Неприпустимо систематично погрожувати покаранням у будь-якій формі, навіть натяком, рухом або поглядом;

Неприпустимо приниження гідності – дитина втрачає віру в себе, своє власне “Я”;

Неприпустимо дорікати дітям тільки за те, що Ви не в настрої, засмучені, роздратовані з якихось своїх причин, хворі, і Ваша власна неврівноваженість поза контролем.

Допомога дитині в кризовій ситуації

Рекомендації для батьків по роботі з дітьми

під час кризової ситуації в країні

1. Менше демонструйте свою тривогу і занепокоєння. Пам’ятайте, що дитина наслідує батьків і цілком може „заразитися” дорослими тривогами. Тому намагайтеся подолати свої страхи і занепокоєння тим, що відбувається в країні.

2. З’ясуйте, що турбує вашу дитину і поділіться з нею своїми переживаннями (тими, які під силу зрозуміти дитині). Давайте дитині можливість виговоритися, адже озвучивши проблему, ви проаналізуєте і знайдете причину і розв’язання.

3. Обмежте перегляд телепередач і контролюйте, що дивиться ваша дитина. Дитина шкільного віку не завжди готова справитися з викликами протистоянь медіапростору і в цьому головний ризик впливу телебачення на дитину.

4. Застосовуйте принцип позитивного мислення. Концентруйте увагу дитини на щасливому і цікавому майбутньому.

5. Щоб істотно знизити тривожність дитини забезпечте її реальний успіх у будь-якій діяльності (догляд за кімнатними рослинами, домашніми тваринками і т.д.)

6. Творчість допоможе дитині виразити свої почуття на невербальному рівні. Це терапія малюванням, казкотерапія (дитина має відчути себе сильною), музикотерапія (заспокоює та подавляє негативні емоції), ігротерапія (дитина переступає поріг страху, отримує і поразки і перемоги).

7. Знімайте нервове напруження за допомогою фізичних вправ. Відпочивайте сім’єю. Улаштовуйте прогулянки на свіжому повітрі.

8. Любіть свою дитину і говоріть їй про це, цікавтеся її почуттями. Запевніть її , що ви завжди поруч і допоможете в кожні життєвій ситуації.

9. Стимулюйте вироблення „позитивних” гормонів організмом за допомогою продуктів харчування. Молоко, курага і банани поновлюють в організмі запаси калію, який першим вичерпується під час стресу. Шоколад посприяє виробленню серотоніну – «гормону щастя».

Рекомендації батькам

з профілактики Інтернет-залежності у дітей

Для більшості дітей Інтернет є важливою частиною їх суспільного життя, тому забороняти його категорично не можна. Але можна регламентувати час, проведений біля комп’ютера і встановити для дітей деякі обмеження. Для цього розробіть разом з дитиною, запишіть і повісьте на видне місце внутрісімейні правила використання Інтернету. У них можна включити наступні обмеження: кількість часу, який щодня проводить в Інтернеті дитина, в який час (до або після домашніх завдань, спортивних тренувань і т.д.) він може ним користуватися, обмеження на відвідування чатів або перегляд матеріалів «для дорослих».

Не купуйте дитині персональний комп’ютер. Він повинен знаходитися в загальній кімнаті вашої квартири, а не в кімнаті дитини. Тоді вам не потрібно буде що хвилини перевіряти, чим займається син чи дочка.

Строго стежте за тим, щоб дитина проводила більше часу на повітрі, в компанії своїх однолітків. Не забувайте про позашкільні заняття і захоплення. Тоді ризик потрапити в Інтернет-залежність буде набагато менше.

Якщо ваша дитина відчуває труднощі в спілкуванні з однолітками, наприклад, через надмірну сором’язливість, допоможіть йому налагодити контакти, можливо, за допомогою психолога. Запрошуйте додому його однокласників, запропонуйте синові або дочці записатися в театральний гурток чи студію художнього слова – ці заняття сприяють усуненню комплексів в спілкуванні.

Тактовно і обережно контролюйте своїх дітей в Інтернеті. Для цього ознайомтеся з програмами, які обмежують використання Інтернету та здійснюють контроль над відвідуваними сайтами, наприклад, MSN Premium. Однак пам’ятайте, що кмітливий дитина, якщо постарається, може і відключити цю службу. Тому головне – довіряти дітям і розвивати у них самоконтроль, дисципліну і відповідальність.

Якщо Ви помітили, що дитина цікавиться онлайновими іграми на певну тему, запропонуйте йому почитати книгу відповідної тематики або купіть настільну гру, словом, зацікавте іншими заняттями.

ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ

Розмістіть комп’ютер у кімнаті, яку використовують усі члени родини.

Використовуйте будильник для обмеження часу, якій дитина проводить в Інтернеті.

Використовуйте технічні засоби захисту: функції батьківського контролю в операційній системі, антивірус та спам-фільтр (додаткова безпека в Windows 7, Безпека Сім’ї Windows Live, Батьківський контроль у Windows Vista, Батьківський контроль у Kaspersky Internet Security 7.0).

Створіть «Сімейні інтернет-правила», що містять правила онлайн-безпеки для дітей.

Проводьте більше часу із дитиною. Всіляко заохочуйте обговорення тем, пов’язаних з Інтернетом.

Навчайте дітей критично ставитися до інформації в Інтернеті і не повідомляти конфіденційні дані онлайн.

Кілька порад батькам із формування в дітей

адекватної самооцінки

· Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

· Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

· Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

· Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

· Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

· Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

Особливості стилю поведінки із сором’язливими дітьми:

· Розширюйте коло знайомих своєї дитини, частіше запрошуйте до себе друзів, беріть дитину в гості до знайомих людей.

· Не варто постійно турбуватися про дитину, прагнути оберігати її від небезпек, в основному придуманих вами, не намагайтеся самі зробити все за дитину, запобігти новим ускладненням, дайте їй певну міру волі і відкритих дій.

· Постійно зміцнюйте в дитині впевненість у собі, у власних силах.

· Залучайте дитину до виконання різних доручень, зв’язаних із спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором’язливій дитині довелося б вступити в контакт з «чужим» дорослим. Наприклад: «Треба довідатися, про що ця цікава з чудовими картинками. Давайте запитаємо в бібліотекаря і попросимо дати її нам подивитися». Звичайно в такій ситуації «вимушеного спілкування дитина спочатку на стільки, що вітається тільки пошепки, відводячи очі, і не відриваючись від руки матері. Зате, ідучи, прощається голосно й чітко, іноді навіть посміхається.

Кілька порад батькам замкнутих дітей:

· Розширюйте коло спілкування вашої дитини, знайомте її з новими людьми.

· Підкреслюйте переваги і користь спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви довідалися, а також, яке задоволення ви одержали, спілкуючись з тією чи іншою людиною.

· Прагніть самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується.

Пам`ятка для батьків: «Як уникнути суїциду»

Суїцид – це навмисне самопошкодження зі смертельним фіналом, це є виключно людський акт, який зустрічається в усіх культурах.

Передумовами до самогубства підлітків виступають:

невміння підлітка розуміти та проявляти свої почуття, пояснювати свої переживання;

особливість відчуття свого місця у світі: з одного боку – вже не дитина (переживає дорослі бажання), а з іншого – індивід, який залежить від сім’ї (яка, в свою чергу, стає менш значимою, ніж однолітки);

нестійкість самооцінки, неадекватне уявлення про власну компетентність;

максималізм у оцінюванні себе та інших, нездатність прогнозувати наслідки своїх дій.

Шляхи профілактики:

вживайте заходи, які могли б упорядкувати життя дитини, організуйте життя в сім’ї так, щоб воно стало більш передбаченим, менш напруженим;

любіть його зі всією доступною вам силою, підтвердіть свою любов, але уникайте істеричних форм її прояву;

поліпшення розуміння в сім’ях (з’ясування особливостей ставлення батьків до підлітка, виховних впливів, які застосовуються в родині, а також аналіз сімейної ситуації очима самого підлітка, ступінь комфорту в родині;

формування у дитини життєвих цінностей та цінності власного життя.

Шляхи розв’язання:

не залишати дитину з вантажем недомовленого;

проявляйте до дитини любов та підтримку, виховуйте дитину в атмосфері любові, турботи та розуміння;

спрямовуйте думки дитини в конструктивне русло (потрібно допомогти дитині побачити яскравіші, позитивні моменти життя ,запропонувати дитині нове заняття, поїздку);

звільніть від депресії (можна запропонувати допомогти іншим);

зарядіть дитину почуттям внутрішньої гідності, відчуттям не самотності, захищеності взаєморозуміння);

учіть дитину релаксації (розслабленню);

не демонстративно, але з явними проявами задоволення для себе – зробіть дитині подарунок, влаштуйте свято;

перегляньте свої відносини з дитиною, більше їй довіряйте, сприймайте її як самостійну дорослу особу з її індивідуальним світоглядом;

не принижуйте гідності дитини;

не проявляйте байдужість до проблем дитини, намагайтесь її зрозуміти та допомогти у вирішенні проблеми;

розповідайте дитині, що безвихідних ситуацій не буває!

ПОРАДИ УЧНЯМ

ПОРАДИ ПСИХОЛОГА

УЧНЯМ:

Коли не подобається моя зовнішність?

Стати сильнішим і красивим можна. Подивись уважно на себе і оточуючий світ. Кожного дня ти бачиш себе в дзеркалі. Щось тобі подобається в своєму відображенні, а щось хотілось би змінити.

Багатьом підліткам може не подобатись їхнє обличчя, волосся, голос, фігура та ін. Досить рідко можна взагалі знайти людину, яка повністю задоволена своєю зовнішністю.

Тобі може бути незручно від своєї зовнішності, але, повір, оточуючі звертають на це набагато менше уваги, аніж ти думаєш. Зовнішність, проблема ваги, швидкий або повільний ріст — все це може стати серйозними випробуваннями в юнацькі роки. Але з часом більшість із цих проблем зникне. І багатьом доведеться змиритись з тим, що хтось може бути кращим. В твоїх силах вміти залишатися завжди самим собою і показати себе виграшно. Тому важливо в розумній мірі цікавитись своєю зовнішністю. Те що може не подобатись тобі, може подобатись іншим і викликати у них захоплення, а навіть і заздрість.

Нічого не заважає твоєму волоссю, обличчю, рукам і нігтям бути завжди чистими. Білі зуби, здорові, рожеві ясна зроблять твою посмішку більш привабливою. Правильне харчування і фізичні вправи допоможуть тобі слідкувати за вагою.

Крім того завжди можна підібрати фасон одягу і стильну зачіску, які зможуть підкреслити переваги твоєї зовнішності і приховати недоліки. Додай зусилля й фантазію і твоя зовнішність зможе вигідно змінитися.

Не забувай про те, що кіно і телепередачі, красиві жінки і «накачані чоловіки» — все це реклама. Саме вони — виробники і рекламодавці, що отримують великі прибутки втискають нас в певні рамки «краси». їм вигідно, щоб ми купували дорогу косметику для тіла і сиділи на «модних» дієтах. Перед тим як вийти на подіум чи з’явитись на обкладинці журналу над фотомоделлю чи моделлю працює ціла група візажистів, стилістів і косметологів. Далеко не всі виглядають як супермоделі.

Пам’ятай! Нікому не дозволяй втиснути себе в чиїсь рамки. Будь по своєму красивим!

Стань перед дзеркалом зараз і заглянь собі в очі. Чи симпатичні вони? Що ти в них побачив?

Веселі смішинки, чи смуток, чи ще щось, що не можна передати словами?

Згадай які очі у твоїх друзів, у однолітків? Чому одні очі тобі подобаються, вони тебе притягують, тобі хочеться познайомитись з цією людиною, а інші, навпаки, відштовхують. Буває й так, що хтось має красиве тіло, обличчя, а погляд — неприємний. Чи захочеться тобі з ним подружитись?

Крім того, подумай — більшість твоїх друзів мають прекрасні якості і ти навіть не думаєш про те, як вони виглядають. І ти також маєш чесноти, які здатні затьмарити будь-які фізичні недоліки — і реальні, і надумані.

Як удосконалити свою увагу

1.Якщо ти неуважний, це означає, що твоя увага спрямована на щось інше. Визнач її об’єкт. Подолай суперника. Спрямуй силу уваги, куди слід.

2.Увага є і умовою, і результатом твоєї діяльності.

3.Якщо ти уважний – засвоїш матеріал, є концентрація уваги потребує твоїх свідомих дій.

4. Готуй все необхідне до початку уроку. Твоя організованість сконцентрує твою увагу.

5. Ти повинен ставити своїй увазі чіткі завдання: на що саме вона має бути спрямована.

6.Оскільки при втомі керування увагою погіршується, для її відновлення потрібно вчасно відпочивати, займатися автотренінгом, використовувати спеціальні вправи.

7.Використовуй здатність незвично привертати увагу. Уявляй звичайне як не звичай (наприклад, ти інопланетянин і сидиш на уроці землян).

8.Під час виконання завдання час від часу запитуй себе: «Про що я думаю?».

9.Якщо ти виявив, що твоя увага розсіюється, достатньо буває одного цього запитання. Якщо не допомогло – зміні положення тіла, або почитай вголос, підсилюючи чи зменшуючи силу звуку.

10.Зосередженню уваги допоможуть і прості запитання, які ти можеш ставити собі час від часу: «На яке запитання щойно відповідав однокласник?», «Яке запитання щойно поставив учитель?».

11.Якщо ти не зміг зосередитися на виконанні завдання – просто повтори його, можна вголос.

12.Структуруй матеріал конспекту, підручника (створюй таблиці, схеми тощо). Тоді обсяг уваги збільшується.

13.Намагайся набути максимальну кількість навчальних навичок, вони здійснюються без участі уваги. Вона потрібна тобі для нового, цікавого, важливого.

14.Перевіряйте з сусідом по парті роботи один одного, це сприяє розвитку уваги.

15.Щоб привернути свою увагу до матеріалу уроку, знаходь те, чим він пов’язаний з твоїм досвідом, інтересами.

16.Більше працюй з підручниками, оскільки це тренує увагу.

17.Не поспішай при зміні видів роботи. Зважай на те, що внаслідок неповного, незавершеного переключення уваги можуть виникати помилки.

18.Не намагайся робити багато справ одночасно, бо частий перехід від однієї діяльності до іншої зменшує увагу.

19.Враховуй, що ступень і обсяг уваги пов’язані зворотною залежністю – збільшення обсягу елементів, що сприймається, викликає зменшення уваги і навпаки. Тому важливий матеріал повторюй окремо.

20.Вигадай свій власний жест (по коліну плеснути, смикнути себе за вухо…). Коли твоя увага зменшується цей рух м’язів допоможе тобі відновити її концентрацію.

21.Знаходь чинники, які сприяють підсиленню твоєї уваги (легка музика при читанні, відповідне освітлення тощо).

22.Враховуй вплив природних чинників: в дощовий день концентрація уваги зменшується, а отже тобі потрібно приділити більше часу (повторень) для виконання завдань.

Рекомендації психолога «Перед олімпіадою»

Перш ніж почати підготовку до олімпіади, варто обладнати місце для занять: забрати зайві речі, зручно розташувати потрібні підручники, посібники, зошити, папір, олівці і т.п. Психологи вважають, що добре ввести в такий інтер’єр для занять жовтий і фіолетовий кольори, оскільки вони підвищують інтелектуальну активність. Не треба переклеювати заради цього шпалери або змінювати штори, досить якоїсь картинки в таких тонах, естампа, що зрештою можна зробити і самому, використовуючи, наприклад, техніку колажу.

Приступаючи до підготовки до олімпіади, корисно складати план.

Для початку добре визначити, хто ви – «сова» чи «жайворонок», і в залежності від цього максимально завантажити ранкові або, напроти, вечірні години.

Складаючи план на кожен день підготовки, необхідно чітко визначити, що саме сьогодні буде вивчатися. Не взагалі: «Небагато позаймаюсь», а що саме сьогодні будете учити, які саме розділи якого предмета.

Звичайно, добре починати – поки не втомився, поки свіжа голова – з самого важкого, з того розділу, що гірший за все. Але буває і так, що знайомитися не хочеться, у голову нічого не йде. Коротше, «немає настрою». У такому випадку корисно почати, навпроти, з того, що знаєте краще, з того матеріалу, що вам найбільше цікавий і приємний. Можливо, поступово справа піде.

Обов’язково варто чергувати роботу і відпочинок, скажімо, 40 хв. занять, потім 10 хв. – перерва. Можна в цей час вимити посуд, полити квіти, зробити зарядку.

Готуючись до олімпіади, не треба прагнути до того, щоб прочитати і запам’ятати напам’ять весь підручник. Корисно повторювати матеріал з питань. Прочитавши питання, спочатку згадаєте й обов’язково коротко запишіть усе, що ви знаєте з цього питання, і лише потім перевірте себе за підручником. Особливу увагу зверніть на підзаголовки чи глави параграфа підручника, на правила і виділений текст. Перевірте правильність дат, основних фактів. Тільки після цього уважно, повільно прочитайте підручник, виділяючи головні думки, — це опорні пункті відповіді.

Наприкінці кожного дня підготовки варто перевірити, як ви засвоїли матеріал: знову коротко запишіть плани всіх питань, які були пророблені в цей день.

Як готувати домашні завдання

1. Активно працюй на уроці: уважно слухай, відповідай на запитання.

2. Став запитання, якщо чогось не зрозумів або з чимось не згодний.

3. Навчися користуватися словниками й довідниками. З’ясуй значення незнайомих слів, знаходь потрібні факти й пояснення, правила, формули в довідниках.

4. Якщо в тебе є комп’ютер, навчися з його допомогою знаходити потрібну інформацію, робити розрахунки за допомогою електронних таблиць тощо.

5. Продумай послідовність виконання завдань з окремих предметів і спробуй визначити, скільки часу тобі знадобиться для виконання кожного завдання.

6. Між уроками роби перерви.

7. Спочатку спробуй зрозуміти матеріал, а потім його запам’ятати.

8. Якщо матеріал, який треба вивчити, великий за обсягом або складний, розбий його на окремі частини й опрацюй кожну частину окремо. Використовуй метод ключових слів. (Ключові слова — найважливіші в кожному абзаці).

9. Не залишай підготовку до доповідей, творів, творчих робіт на останній день, адже це потребує багато часу. Готуйся до них заздалегідь, рівномірно розподіляючи навантаження.

10. Готуючись до усних уроків, використовуй карти, схеми. Вони допоможуть тобі краще зрозуміти й запам’ятати матеріал.

11. Складай план усної відповіді.

12. Перевіряй себе.

Умій володіти собою

1. Пам’ятайте: найкращий спосіб боротьби з душевним неспокоєм — постійна зайнятість.

2. Щоб забути свої напасті, намагайся зробити приємне іншим. Роблячи добро іншим, робиш добро собі.

3. Не намагайся змінювати чи перевиховувати інших. Набагато корисливіше і безпечніше зайнятися самовихованням.

Пам’ятай: кожна людина — така ж яскрава й унікальна індивідуальність, як і ти, приймай її такою, якою вона є. Намагайся знайти в людині позитивні риси, вмій бачити її достоїнства і в стосунках з нею спробуй опиратись саме на ці якості.

4. Май мужність від щирого серця визнавати свої помилки. Уникай зазнайства і дозування.

5. Вчися володіти собою! Гнів, дратівливість, злість спотворюють людину. Егоїзм — джерело багатьох конфліктів. Виховуй в собі терпіння, пам’ятай, що «рана заживає поступово». Не через дрібниці.

6. Будь-яка справа починається з першого кроку! Пам’ятай: перешкоди нам даються задля нашого розвитку.

7. Людина, має необмежені можливості самовдосконалення, причому в усіх галузях СВОЄЇ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ.

8. Будь толерантною особистістю.

Толерантність ( від лат. Tolerans — терплячий) — терпимість до чужих думок і вірувань.

Агресія (від лат. Aggressio — нападаю) — незаконне застосування сили однією людиною.

Як здолати хвилювання перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією?

Перед початком уроку:

• Готуйтеся!

• Ретельно вивчайте матеріал.

• Не бійтеся наближення тестування, контрольної роботи, підсумкової атестації.

• Сприймайте це як можливість показати обширність своїх знань і отримати винагороду за виконану вами роботу.

• Потрібно добре виспатися в ніч перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією.

• Відведіть собі час із запасом, особливо для справ, які треба виконати перед тестуванням, контрольною роботою, підсумковою атестацією і приходьте на урок незадовго до початку.

• Розслабтеся перед тестом, контрольною роботою, підсумковою атестацією.

• Не прагніть повторити весь матеріал в останню хвилину.

• Не приходьте на урок з порожнім шлунком.

• Візьміть цукерку або що-небудь інше, щоб не думати про тест, контрольну роботу, підсумкову атестацію, не хвилюйтеся.

Під час уроку:

• Уважно прочитайте завдання.

• Розподіліть час на виконання завдання.

• Сядьте зручно.

• Якщо ви не знаєте відповіді, пропустіть це питання і приступайте до наступного.

• Не панікуйте, коли всі починають здавати свої роботи. Ті, хто першим виконав завдання, не отримають за це додаткових балів.

ПАМ’ЯТКА

для дітей, що потрапили у складну життєву ситуацію, або для тих,

кому погано…

1. У разі сильних емоційних переживань давай волю сльозам, як наодинці, так і у присутності інших дітей. У цьому немає нічого страшного. З одного боку – спрацює механізм внутрішньої душевної розради, а з другого – цим можна подати сигнал про твоє важке становище, викликати співчуття і бажання зарадити твоєму горю.

2. Дієвий спосіб боротися з тугою – ставити перед собою досяжні цілі і зрозуміти, що життя не обходиться без розчарувань.

3. Якщо ти втратив спокій через почуття глибокої провини, буде краще спробувати якнайшвидше виправити становище, аніж дати проблемі розростися. Ти вчиниш правильно, якщо розкажеш про все батькам або іншим людям, небайдужим до твоєї долі. Цілком можливо, що спочатку вони будуть прикро вражені, засмутяться, будуть тебе лаяти. Але потім, скоріше за все, почнуть думати тільки про те, як тобі допомогти.

4. У будь-якому разі, якщо ти занепокоєний і збентежений, краще не страждати на самоті. Поділись зі своїми переживаннями з людиною, якій ти довіряєш. Щира розмова може знизити емоційне напруження і допоможе подивитись на проблему з іншої точки зору. Зазвичай можна більш-менш заспокоїтись, коли хтось виявляє співчуття до нашого горя і болю.

5. Поширеною помилкою є очікування, що інші здогадаються про твої страждання, почнуть тебе розпитувати і пропонувати допомогу. Але жодна людина не може бачити, що на серці в іншої, зокрема і в тебе, тому сам шукай потрібного контакту, відкрий своє серце тому, кому ти довіряєш і кому до снаги тобі допомогти. Тримати все у собі – те ж саме, що самому тягнути важкий тягар.

6. У виникненні або посиленні пригніченого стану нерідко винна занижена самооцінка. Якщо ти постійно чуєш принизливі вислови про себе й образи, можна почати сприймати себе нікчемною людиною, яка не варта поваги інших. Але поміркуй, хіба хтось має право тебе оцінювати? Хоч би що думали про тебе інші, ти є унікальною особистістю. І якщо комусь щось у тобі не подобається, то це їхні проблеми, а не твої. Шукай спілкування з тими, хто ставиться до тебе по-доброму і з розумінням.

7. Почуття відчаю саме собою не пройде. Якщо відчуєш напад глибокого смутку і нудьги, спробуй переключитися на щось інше, зайнятись якоюсь справою. Не можна сидіти, склавши руки. Якщо ти займаєшся тим, що у тебе добре виходить, то до тебе знову повертається почуття самоповаги, яке зазвичай зникає, коли загострюється депресія.

8. Корисно також займатися тим, що тішить тебе. Походи по магазинах і зроби самому собі або комусь із близьких та друзів приємний подарунок, пограй, приготуй свою улюблену страву, перечитай улюблену книжку, порозгадуй кросворди, помалюй, щось відремонтуй удома, зроби ранкову зарядку, піди в спортзал, прогуляйся на свіжому повітрі, покатайся на велосипеді, роликах та ін.

9. Найкращими ліками від пригніченості є допомога іншим – тим, хто переживає важкий період у своєму житті. Співчуття чужій біді й намагання допомогти ділом здатне перекрити власний душевний біль.

10. Чимало фахівців сходяться на тому, що у критичному стані допомагає релігія. Навіть якщо серед твого близького оточення ти не знайдеш людину, гідну твоєї довіри, ти завжди зможеш звернутися у щирій молитвеній розмові до люблячого Небесного Батька, який ніколи не зрадить і повсякчас напоготові вислухати тебе, виявити до тебе доброту та повагу.

11. У жодному разі не вдавайся до спроби приховати, або подолати свою депресію за допомогою наркотиків або алкоголю. Це пастка, в яку потрапляють ті, хто шукає легких шляхів розв’язання проблем. Адже після тимчасової розради і відновлення життєвого тонусу насувається хвиля пригніченості і роздратованості.

12. Якщо твій душевний стан дуже розбалансований і ти відчуваєш, що не в змозі адекватно оцінювати ситуацію, спробуй звернутися до фахівця: психолога, психотерапевта, психіатра. Сьогодні існують служби анонімної допомоги людям у кризових моментах життя.

ВИХІД ЗАВЖДИ Є!